Їж, сину, хліб, та пам`ятай, що в ньому
Саме життя закладено людей.
І сонце українське, й звуки грому,
Мозольний труд і посмішка очей.
Їж, доню, хліб і не кидай додолу,
А підніми, коли не там лежить.
А як сідаєш, сину, мій до столу,
То пам’ятай, що хліб – це значить жить.

У кожну четверту суботу листопада в Україні щорічно відзначається скорботна пам’ятна дата – День пам’яті жертв Голодомору. З цього приводу доцентом кафедри біології і охорони здоров’я Університету Ушинського Філіпцовою Катериною Анатоліївною проведено виховну роботу зі студентами 3 року навчання спеціальності 014 Середня освіта (Фізична культура).
Голодомор – злочин геноциду проти Українського народу, результат масового, навмисно зорганізованого радянською владою голоду 1932–1933 років, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української РСР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української РСР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.
Голодомор в Україні тривав 17 місяців – з квітня 1932 року до листопада 1933 року. За різними даними, загинуло від 4 до 7 млн людей, хоча деякі історики вказують про 10–11 млн загиблих. Помирало щохвилини – 17 чоловік, щогодини – 1000 чоловік, щодня – 25 тисяч людей. Села вимирали тихо, благаючи хліба. Люди пухли від голоду, а тисячі пудів хліба пріли, гнили на сусідніх з голодуючими селами залізничних станціях та елеваторах під пильною охороною міліції та чекали відправки до інших країн в якості гуманітарної допомоги.
Визнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом Українського народу законодавчо закріплено Законом України “Про Голодомор 1932–-1933 років в Україні”. Радянська влада намагалася знищити навіть саму пам’ять про ті страшні часи, але історики, письменники, художники, поети, не дивлячись на заборону, висвітлювали цю тему у своїх творах, чим і зберегли пам’ять про ті страшні події. Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об’єднувати всіх живих одним спогадом, однією печаллю, однією надією.

Чимало різних лих
Спіткали наш народ.
Та найстрашнішим з них
Був штучний голод
Не забудеться ніколи
Те голодне лихо
Й ті роки, що в Україні
Люди помирали тихо.
... забуто про моральність,
Про людські всі почуття.
Йдуть до хати енкаведисти
По чиєсь життя.