З 12 по 28 лютого 2021 року в Одеському музеї західного і східного мистецтва відбувається визначна подія: представлено масштабну пам’ятну виставку Народного художника України Адольфа Івановича Лози, майстра неповторного «сонячного» живопису, який багато років присвятив викладанню основ майстерності студентам в Одеському художньому училищі та на художньо-графічному факультеті Університету Ушинського
Мальовничий талант Народного художника України Адольфа Івановича Лози (1931-2004) – від Бога. Художник писав освячену і перетворену світлом землю. Скільки потрібно пережити, яку душевну роботу з опрацювання світу потрібно провести, для того, що б знайти таку сонценосність, тріумфальну палітру. Він писав веселкою!
Адольф Лоза стверджував: «Справжній витвір образотворчого мистецтва має володіти двома обов'язковими якостями. Це: високий гуманний сенс – мета, рівень майстерності виконання – форма. Але обох цих якостей недостатньо без непоясненого словами «ЩОСЬ». Його наявність робить художника натхненним провідником Космосу».
Улюблений жанр А. Лози – пейзаж. Художник писав одеські будинки з золотого ракушняка, українські хати під солом'яними дахами, урвисті береги моря, старі кримські гори, рибальські човни і баркаси.
Адольф Іванович створив величні образи міст біля моря, що живуть власним багатобарвним життям: Одесу, Гурзуф, Севастополь, Балаклаву. Художник сприймав їх крізь призму гринівського романтизму. Він вважав Чорне море частиною Середземного. За його сприйняттям Одеса – це середземноморський Зурбаган. «Я вважаю себе жителем Півдня. У Франції художники не дарма прагнули на південь: Сезанн, Ван Гог, Матісс. Південь – це наближення до краю, до того заповідного місця, де все чистіше, більше загострене в романтичному і героїчному світлі», – говорив художник.
Живопис Народного художника України Адольфа Лози – це романтична подорож у простір, де панує гармонія. Він писав так само легко і вільно, як дихав. У його композиціях немає нічого випадкового. У них все гармонійно – небо, вода і земля сяють барвами веселки. Так бачать і пишуть діти і мудреці. Мистецтво Лози асоціюється з вільним польотом чорноморської чайки, яка сяє білизною в блакиті південного небосхилу.
Ольга Тарасенко,
доктор мистецтвознавства, професор,
Заслужений діяч мистецтв України
Адольф Лоза 90
Цей рік для нашої родини – ювілейний. Дев’яносто років назад народився мій батько, Народний художник України Адольф Іванович Лоза. Нажаль, йому самому не судилося відзначити цю урочисту дату. Вже пройшло шістнадцять років як батько пішов з життя. Шістнадцять років - великий проміжок часу. Дитина, яка народилась у той день, сьогодні вже може вважатися повнолітньою. Виросло нове покоління людей. І про художника Адольфа Лозу мало хто пам’ятає. Це природньо, захисна якість людського мозку – забувати. Такий прадавній механізм, який допомагав нашим предкам зосередитися на тому, що відбувається зараз, не відволікатися від можливої загрози. А сьогодні й взагалі популярна філософія, яка закликає зосереджуватись на «тут і зараз», насолоджуватись осмисленням повсякдення. Мабуть, корисна якість, але представники тваринного світу набагато перевершують нас у цьому. Чемпіоном є, здається, золота рибка, здатна забувати подію, що відбувалась три хвилини по тому. Що ми можемо протиставити такій бездоганності? Але ж ми не золоті рибки, не равлики, не метелики. Ми – люди. Людям притаманно пам’ятати. Люди можуть розмовляти, спілкуватися, згадувати. І ось я хочу надати людям, своїм сучасникам таку можливість – згадати Адольфа Лозу, художника, людину, мого батька. Побачити його твори, порозмовляти про минулі часи і про шлях людини – творця.
Я хочу нагадати не тільки тому, що він мій батько. Мій тато, таточко, татусь. А, в першу чергу, тому, що батько був видатним художником, людиною, яка, у буквальному сенсі, присвятила своє життя мистецтву. Він прожив досить довге життя, і пройшов складний шлях розвитку від років навчання одеському художньому училищі ім. Грекова та харківському художньому інституті до Народного художника України та голови одеської організації Спілки художників України. На його творчому шляху були і захоплення стилістикою «суворого стилю», і філософські пошуки сенсу буття в серії робіт, які він сам називав «міфологічними» - робіт на релігійні міфічні та пісенні сюжети. Окремою великою темою творчьості є Велика Вітчизняна Війна, страхи війни – відбиток дитячих та юнацьких вражень художника. І, звісно, величезна кількість пейзажів, які батько писав протягом всього свого творчого життя.
Пейзажі Адольфа Лози, на мій погляд, є також філософським осмисленням буття, навколишнього світу. На моїй пам’яті, він ніколи не працював безпосередньо на натурі. Пейзажі не є точними зображеннями конкретного місця. Вони переосмислені, зкомпоновані, сформульовані. Часто, дуже лаконічні, зведені, практично, до формули і, все ж таки, невловимо «наші» - українські, причорноморські, рідні. Саме у пейзажах концентрована любов батька до рідної землі, до того простого, але прекрасного, що його оточує.
Виставка сформована з колекції родини художника. В ній представлені роботи всіх періодів творчості майстра, від зовсім ранніх, майже учнівських етюдів до творів останніх років і, навіть, днів життя художника. Нашою метою було показати всі аспекти творчості Адольфа Лози. Ознайомити з ним нового молодого глядача. Й дати досвідченим поціновувачам ще одну можливість згадати знаного майстра, професіонала, художника, який безумовно вплинув розвиток сучасної одеської школи живопису.
Наталя Лоза,
Заслужений художник України, старший викладач кафедри образотворчого мистецтва Університету Ушинського,
член НСХУ